Як словесні, зображальні й психотронні засоби впливу «ґвалтують» людину, обходячи свідомість. Уведення великих мас у стан «соціальної шизофренії», спричиняє неврози, фобії та депресію, що, у свою чергу, збільшує попит на алкоголь, наркотики і… «сильну руку» та «добре слово» правителя.

Методи прихованого примусу застосовувалися у різних суспільствах упродовж сотень років. У ХХ столітті технології впливу на психіку мас вийшли на небачений рівень: була винайдена пропаганда. Червоні й коричневі пропагандисти довели, що звичайних людей, під відповідним керівництвом, за допомогою суворої дисципліни і масованого психологічного впливу можна схилити до майже дармової праці та до масових злочинів, що сприймалися виконавцями за «благо». Людей безперервно утримували в стані трансу — гаслами, промовами, книжками, піснями, маршами, фільмами, картинами й плакатами. Усяка маніпуляція в корені має економічний зиск: людей заколисують і обкрадають. Коли насилля і брехні забагато — їх перестають помічати. У середині минулого століття було введено новий термін — «психологічна війна», що охоплює купу методів і засобів впливу на людей для зміни їхніх психологічних характеристик (поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, мотивів, установок, а також групових норм та масових настроїв. Це, зокрема, сучасні методи комерційної реклами та державно–політичних стратегій. 

Енциклопедія маніпуляцій 

Для впливу на підсвідомість є купа методик: словесних (мовленнєві маніпуляції, нейролінгвістичне програмування) і техногенних (сугестивні зображення, вставлені у відеоряд, трансова музика), використання надвисоких частот. Мета таких переконувань і навіювань — обійти розум людини і вкласти відповідне послання безпосередньо в підсвідомість. Свідомість будь–якої людини, відчуваючи втручання, виставляє захист. Тому пропаганда звертається не до розуму, а до почуттів. Щоб допомогти «зазомбованій» людині повернутися до сприйняття реальності, марно звертатися до її свідомості: піддана навіюванню людина логічних доказів не сприймає. У психологічній літературі детально описані техніки словесного маніпулювання. Скажімо, спосіб сугестивної (навіюючої) подачі матеріалу — «переходу кількості в якість». Давно було підмічено, що ставлення люду до якоїсь події чи особи може змінитися, якщо упродовж тривалого часу повторювати відповідне яскраве гасло. 

Використовуються також методи неправдивої аналогії, відволікання уваги, створення асоціацій, псевдологічних причинно–наслідкових зв’язків. Техніку емоційного резонансу застосовують для створення у широкої аудиторії певного настрою з одночасним передаванням пропагандистської інформації. Скажімо, для нагнітання масового психозу, промови даються на тлі відповідної музики, парадів та зображень. У пропаганді немає ніякої «магії», вона не може «чудесним чином» переконати людей чинити так чи інакше. Словесні «фокуси» можуть лише надиктувати підсвідомості, «про що слід думати» та що обговорювати з усіма зранку до вечора. Отже, створення проблеми — ще один спосіб впливу на маси. Наступний спосіб — підміна, коли погане називається хорошим і навпаки. Згадаймо списане з натури орвелівське «Міністерство миру» на позначення військової установи. Свого часу і комуністи, і нацисти, аби пом’якшити сприйняття масових арештів, тортур, розстрілів оголошували їх «акціями з умиротворення» чи «вищою мірою захисту». Жертви і протестувальники в таких мальовничих описах постають «бандитами». Цю традицію продовжують пропагандисти з правонаступниці СРСР. До речі, в текстах Карла Маркса сучасні дослідники нараховують близько 13 способів словесного маніпулювання. Є спосіб «створення загрози», коли велику кількість людей змушують боятися. Адже залякані люди не протестують проти невигідних їм дій, що чинять їхні «повелителі» в реальності. Отож для відволікання уваги і «випускання пари» в хід ідуть міфічні «глобальні загрози», приміром, «світова масонська змова». Це словосполучення діє на «наелектризований» натовп, як заклинання. 

Мова ворожнечі 

«Оскільки людська агресивність може бути небезпечною для влади, її спрямовують у заохочувальну конкуренцію, боротьбу за здобуття життєвих позицій, багатства і престижу, — зазначає доктор Володимир Семенів у післямові до книги Маріо ді Фйоріно «Тоталітарні інституції та «промивання мізків». — Культ змагання зумовлює ворожість до інших людей». Коли ненависть до більш–менш «абстрактного» ворога — Америки, Європи, Азії — забринить у повітрі, можна перекинути її на якусь групу людей, з якої майстерні словесники створять «образ ворога». Один із методів згуртування мас супроти «чужинця» — мова ворожнечі. Пряма мова ворожнечі відкрито називає об’єкт ненависті — «кавказці», «чорношкірі», «філаретівці», «бандерівці». Непряма намагається подати «потрібні» переконання під виглядом історичної чи культурологічної інформації. 

Заступник директора Інституту соціології НАНУ Євген Головаха вважає, що соціальне нетерпіння, що виявляється там, де гіршають умови життя людей і починається пошук винуватців, є специфічною патологією суспільної організації. Співробітник Інституту загальної історії Російської академії наук Алексєй Муравйов пропонує розрізняти «інстинктивну ксенофобію» (неусвідомлений соціальний рефлекс) та «ксенофобію–ідею», культивовану лідерами суспільних груп чи держав на базі природного інстинкту боязні інакшого, що дрімає в підсвідомості. 

Несприйняття є не лише за етнічною чи расовою ознакою, а й коли ворогами оголошують певні групи суспільства — «куркулів», «буржуїв», «попів», «інтелігенцію». У СРСР, де ксенофобія стала важелем державної політики, стосовно людей, що не сприймали червоних порядків, винайшли термін «ідеологічно ворожий». «Обробці» мас сприяли широкі судові процеси, статті у пресі, кінофільми, регулярні збори з промовами, групові «засудження ворогів». 

Психотронна зброя 

Термін «психотехнології» виник у США наприкінці 1960–х на позначення електромагнітних та електронних технічних засобів для впливу на людей. Відомо, що такі засоби розробляли у секретних лабораторіях СРСР. У 1990–ті, після розвалу «Країни Рад», страшилки про психотронну зброю якийсь час вміщували популярні часописи, можливо, щоб скомпрометувати тему. Нещодавно російська «жовта преса» знову заговорила про «магічну» силу таємних технологій. Чимало пишуть про Ігоря Смірнова (сина начальника радянського СМЕРШу Віктора Абакумова), що очолює в Російському університеті дружби народів лабораторію «засобів впливу на неусвідомлювані сфери психіки людини» та лабораторію психокорекції Московського медичного інституту ім. Сеченова. Він хвалиться, що над розробленням психотронної зброї працює з 1980 року. Як свідчить преса, під його керівництвом створили метод психозондування за допомогою комп’ютера. Також винайдено методи «акустичної психокорекції» та «кодування зображення», коли свідомість не помічає вставленого до відеоряду повідомлення, адресованого підсвідомості. 

Серйозні дослідники свідчать: нічого «магічного» електронна апаратура не чинить — лише впливає на емоції. Емоції, як відомо, є стенічні (мобілізують на дію) й астенічні (гасять активність людини). Словесний подразник може провокувати пов’язані з ним емоційні стани. Дослідженню цієї теми присвятили свої праці радянські вчені Сеченов і Павлов. «В основі нашої життєдіяльності лежить функціонування нервової системи, що працює на електромагнітних імпульсах, — нагадує київська дослідниця Світлана Піскунова. — Певний ритм електромагнітних хвиль викликає той чи інший фізіологічний стан. Неважко підібрати тип електромагнітного випромінення, корелюючи його частоту та силу, з метою викликати страх чи тривожність». Дослідниця пише, що апаратура для випромінення надвисоких частот здатна спричиняти стан «наведеного трансу». «СВЧ–генератор» можна увімкнути чи вимкнути в певний момент, на тлі тієї чи іншої словесної інформації, що відповідно емоційно її забарвлює. Така інформація і є психопрограмуючою, підсумовує дослідниця. 

Сьогодні механізм впливу на психіку людину більш–менш досліджений, утім досі не оприлюдненими є дані про наслідки такого впливу, зокрема, введення великих мас у стан «соціальної шизофренії», спричинення неврозів, фобій та депресій, що, у свою чергу, збільшує попит на алкоголь, наркотики і… «сильну руку» та «добре слово» правителя. 

КОМЕНТАР 

Владислав Гриневич
доктор історичних наук, фахівець з національної пам’яті:
 


За основу формування специфічної ідентичності «радянських людей» було взято російську етнічність з чітким протиставленням — Заходу, католицизму й ісламу. У 1930–ті роки була організована антипольська кампанія, завуальована під класовий аспект війни проти «польських білоокупантів». Ненависть до поляків розпалювали у фільмах, зокрема, «Щорс», «Мінін і Пожарський», тим часом із польських районів України депортували населення на Сибір. Зі шкільної лави дітей привчали, що є «дружні нам» релігії і народи, а є ворожі. Школярам навіювали, що турки й татари — найзліші вороги українців. Сіонізм у радянських пропагандистських текстах прирівнювали до «українського буржуазного націоналізму». Країну змальовували як військовий табір, зусібіч оточений ворогами, проти яких потрібно боротися. І зараз українці настільки зазомбовані цими уявленнями, що у шкільних програмах відтворюють оті антипольські, антизахідні й антимусульманські установки.